СПОЖИВАЧАМ
АКЦІОНЕРАМ
ТОВАРИСТВО























© 2004-2018 Житомиробленерго





   
  Проектування ліній електропередач 0,4-10кВ; виготовлення проектно-кошторисної документації по приєднанню до електричних мереж; заповнення опитувальних листів. Адреса: м.Житомир, вул.Перемоги,10 (проектна група). Контактні телефони: (0412) 40-21-53, 40-21-54.  

Новини / 09.11.2018

До Дня української писемності та мови

9 листопада країна відзначає День української писемності та мови. Працівники АТ "Житомиробленерго" не тільки люблять і шанують рідну мову, але й пишуть гарні вірші, збагачуючи національне  надбання, поповнюють культурну спадщину народу. Пропонуємо до уваги невеличку добірку віршів працівників Товарстива:

 

Були і будем!

Сьогодні знову не засну до ранку,

Кручу назад калейдоскоп років -

Червоно-чорну вічну вишиванку

Простелених на долю рушників.

Червоно-чорним згарищем майдану

У серці нашім запеклася кров,

Не встигли ще зарубцюватись рани -

Своїх синів хоронимо ми знов.

Посунула орда на Україну,

Несита хижа сила сатани.

Клюють ворони трупи на руїнах -

Така вона, “романтика” війни.

Час стиснувся до швидкості снаряду,

Світ стиснувся до розміру стіни.

Ховаються від смерчів і від градів

В підвалах діти страшної війни.

А ви, хто у Росії вмерти мріяв,

Свій шанс використовуйте сповна.

Ми ж вистоїмо, зможемо, зумієм,

Бо Україна в нас лише одна.

І хай сьогодні чорний візерунок

Нам доля вишива на полотні,

І хай гіркий судилось пити трунок,

І кожен день, мов у страшному сні.

Але якась в серцях незнана сила

Прокинулась і віру живить знов,

Тамує відчай і дарує крила,

І у серцях запалює любов.

Ми вже не просто етнос в шароварах,

В нас нації з'являється ядро,

Народжується важко,в муках, в чварах,

Із кулаками наше вже добро.

Я точно знаю — ми були і будем!

Бо генетичний вже здолали страх.

Бо найцінніше в нас — це добрі люди,

А ворогам настане точно крах.

Сьогодні, мабуть, не засну до ранку,

Бо для бійців пектиму пироги.

А завтра одягнусь у вишиванку

І посміхнусь — хай плачуть вороги!

                                 Наталя Остапенко

Надія моя- Україна!

Калинові світанки

і пісня солов'я -

Це рідна, до останку,

свята моя земля.

В душі пориві стрімкому,

як ластівки політ,

До щастя відродилася

І - здивувала світ!

Україна- барвінку вінок!

Україна — завзятий танок!

Україна — це віра й любов,

надія в душі знову й знов.

Це Софія, одвічно свята,

Це хлібина, пухка, золота,

Це молитви в устах берегинь -

Вітчизна моя єдина.

Нову весну на крилах

принесли журавлі,

вертаючись додому,

до рідної землі.

І радісно вітатиме

земля пташиний спів,

Убравшись в вишиванку

Заквітчаних садів.

Україна- барвінку вінок!

Україна — завзятий танок!

Україна — це віра й любов,

надія в душі знову й знов.

Україна на схилах Дніпра

Показала всім силу добра,

Через терни до щастя дійди,

Вітчизно моя єдина!

                    Наталя Остапенко

 

Дорога додому

До домівки рідної вертаюся,

Й мов не стало за плечима літ.

З маминими мальвами вітаюся,

Що так звично квітнуть край воріт.

Зустрічати вибіжить матуся

І сльозою голос забринить.

Як в дитинстві — тільки пригорнуся -

Й негаразди зникнуть всі за мить.

Приспів : Білосніжна хата,

На причілку м”ята,

Мальви і любисток — тут удома я.

Тут моя родина,

Рідна і єдина,

Наймиліша в світі матінка моя.

 

На столі духмяні паляниці,

Пахне мамин хліб на пів-села

І вода із рідної криниці -

Кращої в житті я не пила.

Розквіта світлиця рушниками.

Я укотре поспішаю знов,

Наблукавшись дальніми світами,

Загорнутись в мамину любов.

                        Наталя Остапенко

 

Лист  бійця своїй мамі:

Я знаю, мамо, ти завжди чекаєш

І  я  тебе  не можу  підвести,

Я повернуся скоро –ти це знаєш,

 Але все важче цього досягти.

Я повертаюсь мамо  вже додому,

Але в очах вже й блиску геть нема,

Схилю я низько голову додолу

Навкруг весна, а у душі зима.

Щасливий, мамо,  їду  я додому,

Вклонюсь  я Богу, Мамо, і тобі,

Я розцілую рідну землю знову,

Все буде добре, я скажу собі.

Спасибі, мам, що вірила ,чекала.

Це гріло  душу й тіло берегло,

Твоя любов мене оберігала,

Інакше бути просто не могло .

                 Світлана Лазаренко,

                 06/04/2015   

 

Повертайся живим !!!!Я прошу тебе, сину!

Проводжаючи сина,

Тихо плакала мати,

Це ж єдина дитина

Йде із дому із хати!

Тихо падали сльози

Та  пекли гірко душу,

В невідому дорогу

Проводжать тебе мушу.

Тихо плакало серце,

А душа то кричала,

Не могла відпустити,

Не могла і чекала .

Все чекала  і вірила, 

Що настане прозріння,

Що все буде найкраще,

Лиш мать треба терпіння.

Та терпіння замало,

Та і  віри   немає,

 І біду нашу  спільну

Хай ніхто  більш не взнає!

У дорогу далеку проводжала дитину.

Повертайся живим !!!!Я прошу тебе, сину!

Проводжала і плакала й  Бога  молила

Збережи....Поверни.... Тихо-тихо просила .

                      Світлана Лазаренко

Щоб татко  вернувся живим

Біля великих вітрин магазину

Проходить матуся з малям,

«А що це купить тобі, любий мій сину?», -

Мама йому промовля,-

«А може машинку чи кульку яскраву ,

А може конструктор  чи м”яч?

А хочеш морозива,хочеш цукерку

Що хочеш?, та тільки не плач!...».

Та глянувши в очі ,як в сині озерця

промовив малесенький син:

«Я хочу лиш миру і посмішок сонця

Й щоб ТАТКО  вернувся живим!!!»

                             Світлана Лазаренко

 

 Стара хата

Стоїть хата край дороги, навкруги нікого.

Стоїть собі, зажурилася, бур’ян край порога.

І хвіртка хитається з вітром на одинці.

Коли вітру стає сумно - то скрипить у хвіртці.

Колись бігали босоніж малі ноженята.

Колись з квочкою ходили пухнасті курчата.

Був наповнений життям хлів біля хатини.

Чого тільки не було там: і корови, й свині.

Свого часу були й коні, були і лошата.

Розуміли всяке слово, дарма, що звірята.

Було повно повнісінько життя у хатині.

Був хазяїн справжній в хаті, була й господиня.

Всякого було потрохи: радості і суму.

Діти швидко підростали і гадали думу,

Що так добре завжди буде, завжди буде літо,

А природа своє знає, ніде правди діти.

Розлетілись мов лелеки шукать власну долю

Тії діти, що напоєні життям тим у волю.

Тим життям, що із любов’ю батьки напували,

Бо ж самі тієї долі та щастя не мали.

Для діток своїх нічого вони не жаліли,

Все старалися дати, як могли, як вміли.

Облетіло вже листя у саду біля хати.

Вітер холод несе, непокоїться мати.

Як там дітки живуть, чи здорові, в достатку?

Чом не пишуть листа, не спитають як татко?

Ой, як швидко ж в трудах все життя пронеслося.

І у мами під хусткою зовсім сиве волосся.

Білий сніг вже накрив і город, і хатину.

Лиш самотні сліди на снігу біля тину.

Все чекає, надіється молиться мати,

Щоб хоч раз ще приїхали у село онучата.

Щоб віддати останню краплинку любові,

Обійняти малих, впевнитись, що здорові.

Ось минула зима, снігу більше не має.

І весна в повну силу свою виступає.

І за звичкою квітне садок біля хати,

А город заростає - нікому обробляти.

Наче дивиться сон одинока хатина:

Сміх дитячий, запах хліба, щасливу родину.

Чи було то насправді, чи може здалося,

Що пишалась земля золотистим колоссям.

Чи придумала тії пісні, що співала мати.

Вітер тепер свої наспівує  для старої хати.

                                               Людмила Камерон

 

 

Зло зупини на землі України!
 

 Гнеться до долу під вітром пшениця,
 Над полем у небі єдиная птиця,
 Спів не від радості – з жалем співає,
 За Україну Бога благає:
 
 «Боже, Ти змилуйся вже над країною!
 Дай, Боже, миру і правди єдиної!
 Справжнім господарям щоб жито сіяти,
 Діток ростити, радіти і мріяти!
 
 Віру посиль в серці християнина!
 Зло зупини на землі України!
 Благослови, Боже, миром благаю,
 Зглянься на біль українського краю!
 
 Гарна ж така і родюча земля!
 Все дав Ти людям: ліси і поля,
 Річки, моря, озера і гори,
 Жити б й радіти, якби б- то не горе.
 
 Змилуйся, Боже, і дай зрозуміти,
 Ти можновладцям, як війну зупинити!
 Дбати про мир і добробут людей,
 Не допустить, щоб вбивали дітей!
 Славнії діти, сильнії діти,
 Мають для слави країни ЖИТИ!
 Жити! Любити, маленьких ростити,
 Навчати добру і землі цій радіти,
 Дбати про ближнього, сіяти, жати,
 Любити країну, любити як мати.
 
 Гнуться до долу пшениці колосся,
 Навколішках жінка із сивим волоссям,
 Очі у розпачі, сліз вже нема,
 Тримає вінок український… Сама…
 
 Мужнії руки, сильнії руки,
 Горю зарадьте, збавте від муки!
 Світлим крилом Ти укрий Україну,
 Боже могутній, Боже єдиний!
 
 Тим, хто при владі Ти мудрості дай!
 Ллється молитва ця за небокрай.
 Гарна,багата, пишна й вродлива,
 Рідна країно, була щоб щаслива!».

                                   Людмила Камерон

Відгомоніли літні вечори

Сьогодні крапає осінніми слізьми...
 Жовтневий подих затишку не пара,
 Готується природа до зими,
 Ген, птицям вслід несуться темні хмари...
 
 Відгомоніли літні вечори,
 Відцокотали цвіркуни зелені,
 Готується природа до пори
 Холодної, запрошує і мене...

                       Людмила Камерон
 
 Ще дихає повітрям листя шар,
 В барвистості дерева конкурують,
 Криштальне срібло прилетить з-за хмар-
 Усе зрівняє, білим замалює.
 
 Не сумно те, що літо відцвіта,
 А сумно те, що тихо замерзає 
 Чиясь душа, велика і проста...
 І ні тепла, ні правди не чекає.

                              Людмила Камерон