Шануємо ліквідаторів Чорнобильського лиха

14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. 26 квітня 1986 року на ЧАЕС сталася найбільша в історії атомної енергії аварія, яка від внутрішніх детонацій знищила 4-ий блок АЕС, і радіоактивні елементи йоду, стронцію і цезію поширилися на північну частину України, Білорусію, Прибалтику, Польщу, Швецію, Фінляндію й інші країни. З району Чорнобиля евакуйовані 175 тис. населення; кілька тижнів пізніше евакуйовані діти шкільного віку з Києва й інших населених пунктів. Чорнобильська катастрофа спричинила великі людські жертви. Чорнобиль став символом атомної небезпеки у світовому масштабі.

Сьогодні в ПАТ "ЕК "Житомиробленерго" працює  48  учасників ліквідації аварії на ЧАЕС.

Непрацюючих ліквідаторів  - 112 чол. Енергокомпанія опікується також 76 сім’ями померлих ліквідаторів.  У цьому році в Україні відзначили 30-ту річниця Чорнобильської трагедії. Це біль, який не вщухає.

Як це було.

Ніщо не передвіщало біди. Початок 1986 року майже нічим не відрізнявся від інших років, будувалися і виконувалися плани, природа прокинулася від зимової тиші, немов би закликаючи до радісного життя, але страшна звістка чорним крилом накрила всю ту красу, ту радість і стабільність. Почався відлік нової історії - життя після Чорнобильської катастрофи. Але далося це життя нам ціною тисяч життів, які стали на захист рідного краю,  рідної країни. Чи було страшно? Мабуть так, але непереборне почуття людського обов’язку та величезне бажання захистити, допомогти, побороти відкладали думки про смертельну небезпеку на потім. Думка була одна - якщо не я - то хто?

На долю енергетиків випало відповідальне завдання будівництва нових підстанцій та ліній електропередач, які давали змогу забезпечити стабільне електропостачання об’єктів, які безпосередньо були пов’язані з ліквідацією аварії і разом з тим не знижувати якісні показники у забезпеченні промисловості та населення електроенергією.

 Ця робота розпочалась  у перші дні після аварії і не завершується навіть  і сьогодні.

Окреме місце в історії ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС займає будівництво підстанції 110/10кВ “Діброва” в 30 кілометровій зоні. В  цьому будівництві приймали участь практично усі служби і відділи Коростенського підприємства електричних мереж, персонал районів електромереж. На будівництві об’єкту було задіяно понад 300 працівників, 120 з яких отримали статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС І-ІІ категорій. Багато  з них не дожили до наших днів з причини захворювань, які пов’язані з участю у цих роботах.  З початку будівництва встановлені терміни здавались нереальними, але завдяки волі та наполегливості працівників в ніч на 7 листопада об’єкти були введені в експлуатацію.

Радіаційна безпека персоналу, який був задіяний на роботах щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС регламентувалась Наказом Міненерго СРСР, Положенням про ремонтно-технічне обслуговування електричних мереж ВЕО “Київенерго” в зоні, яка прилягає до Чорнобильської АЕС. Нажаль на практиці  деякі положення наказів залишались лише на папері, так як  дійсність вносила суттєві корективи. За себе говорить й  той факт, що на трасі ПЛ-110кВ “Діброва-Польова” на ділянці проходження через лісовий масив (понад 50м) рівень випромінювання сягав 50 мілірентген  за годину, а зробити будь-що для його зниження було неможливо. Графік виконання робіт був напружений і складений із розрахунку 12-14 годинного робочого дня. Змоги зменшити тривалість робочого дня не було можливості, так як кількість робочих місць була чітко визначена.

Не менш відповідальна місія випала на долю  Житомирських Східного   і Західного підприємств електричних мереж.

 Бригада Житомирського району електромереж у складі 7 чоловік увійшла до складу зведеного загону служб цивільної оборони м.Житомира, який був сформований на базі служби цивільної оборони ВО “Житомирський завод “Хімволокно”. Чисельність загону складала понад 100 чоловік.

2 травня загін прибув у смт.Поліське Коростенського району. Почали спорудження тимчасового польового житлового наметового містечка. Електропостачання містечка: будівництво ПЛ-0,4кВ, кабельних вводів і внутрішніх освітлювальних мереж були виконані силами бригади Житомирського району електромереж.

 Через тиждень роботи на об’єкті були завершені і загін був направлений для дезактивації територій населених пунктів, які безпосередньо примикали до ЧАЕС.  Рівень випромінювання в них сягав 1рН/год.

В той час індивідуальний дозиметричний контроль не був налагоджений. Дози випромінювання встановлювались розрахунковим шляхом. І навіть за таких умов, 25 травня 1986 року група була повернена додому, так як  отримана доза випромінювання досягла граничного рівня.

З перших годин по аварії значно зросли вимоги до надійності електропостачання усіх об’єктів, які так чи інакше були пов’язані з ЧАЕС, непомірно збільшились обсяги робіт з обслуговування електричних мереж району, в першу чергу, за рахунок необхідності підключення до електропостачання сотень об’єктів: підприємств, організацій, військових частин, які згідно рішень уряду були задіяні у ліквідації аварії.

Будівництво нових селищ для переселенців вимагало створення в них відповідної інфраструктури життєзабезпечення. Підприємствам електричних мереж в першу чергу  необхідно було  створити  умови для роботи будівельників, а потім провести великомасштабні роботи з реконструкції електричних мереж в необхідних обсягах.

Такі роботи виконувались у Брусилівському, Попільнянському,     Андрушівському, Радомишльському, Бердичівському та Ружинському районах та в м.Житомирі.

В 1986-87 роках Коростенські електричні мережі направили на ліквідацію аварії на ЧАЕС близько 300 працівників, Житомирські електричні мережі - близько 100 працівників.

Український народ, як ніхто в  світі, розуміє тих, хто в наш час зазнав аварії на атомній станції у Японії. Така технічно та технологічно розвинена країна не змогла передбачити та попередити катастрофу на АЕС, і наразі переживає той жах і біль, який довелося пережити Українському народу. Так само ліквідатори наслідків аварії самовіддано, не жаліючи життя, здоров’я та сил приборкують страшну радіаційну стихію, виконують  вкрай небезпечні   роботи, рятуючи людство.

Як страшний вирок, як найдраматичніший наслідок Чорнобильської катастрофи - страшні хвороби, скалічені життя, втрата товаришів, колег, близьких і рідних. Чорнобиль - це біль, який не вщухає.

Схилимо наші голови в хвилині мовчання в пам’ять загиблих від атомної чуми, світла їм пам’ять.